Одразу, з першого ж слова цей спів привертає увагу – бо відчуваєш прадавність, правдивість того, що чуєш. А потім відчуваєш це знову, і знову – гарний альбом, насичений. На славу попрацювали – спочатку навіть якось не віриться, що це співають юні дівчата, спільного життєвого досвіду яких не стачить і на сотню років. Співають так, що відчуваєш справжню глибину вікову. Відчуваєш, як занурюєшся разом з їхніми голосами у такі товщі часу, які й уявити нелегко – і почуваєшся там цілком комфортно. Не знаю навіть, як все це пояснити – адже гарних колективів, які займаються автентичним співом, у нас доволі багато. Але "Лукині Роси" – явно один з небагатьох. Так, тих самих, кращих від інших. Якщо подібні результати – наслідок віри, то, значить, ці дівчата вірять у свою справу значно більше, ніж на сто відсотків. За що їм велика подяка – скидаю капелюха і кланяюсь. На цьому мав би й замовчати, але хочу ще окремо звернути увагу на останні три пісні альбому. У двох – приємне поєднання українського співу з легкою східною перкусією. А останній подарунок – болгарська веснянка. Гарно.
Антон Йожик Лейба