Перший сольний альбом Уляни Горбачевської – колишньої учасниці
"Майстерні Пісні". Мабуть, дивно прозвучить, якщо сказати, що це – мовчазна музика. Але – як сказати іще? Ні, вона не мовчить, тут інше. Це та краса, яка народжується лише у чистій тиші, в ситуації повного
занурення в, повного
виходу із. Дещо парадоксально: запис звучить як монолог, але відчуваєш його як достеменний діалог, тільки без поділу на "я" і "ти". Хіба що – на "я" і "Ти", тільки це не поділ, це промовляння-замовляння до Себе-в-собі, до світу тонкого у світі буденному. Але ж вони – одне, і єдина межа тут – у сприйнятті. І весь цей позірний мінімалізм у музичному супроводі, у самому співі – не від неспроможності додати барв, а від величезного внутрішнього простору. До якого треба зробити крок, але – крок всередину, вглиб. І тоді ця лаконічність обертається правдивим багатством – півтонів, пауз, тіней, відблисків. Як із монохромною картиною – не відволікаєшся на зовнішнє розмаїття, і тому починаєш бачити найтонше, майже невидиме. Дивовижний альбом, сповнений м’якого світла і зосередженої уваги, маленька квітка зі словом тиші на світанку..
