Національний камерний ансамбль "Київські солісти", Євген Станкович. Live in Kyiv. /digi-pack/

Схоже, музика Євгена Станковича просто не може лишати байдужим – щоразу, коли слухаєш, вона захоплює всю увагу цілком, абсолютно, який би твір не звучав. У всякому разі, не можу назвати п’єсу Станковича, що не торкалася б якоїсь струни всередині, не змушувала б замислитись. Власне, у цьому полягає одна з важливих особливостей усієї його музики – її практично неможливо сприймати споглядально, відсторонено. Бо вона несе не тільки атмосферу, відчуття, простір – а й певну думку, питання, послання. Інколи просте і ясне, але часто – зашифроване, сховане у складних побудовах та сильних (принаймні, зовні) емоціях. Слухати її – це кожного разу своєрідний виклик, наповнена внутрішня робота. Результат такої роботи передбачити важко, адже слухач щомиті стає іншим – і, відповідно, музика теж зазнає змін, чи не так? А отже, змінюються і відповіді. Одначе можна сказати упевнено, що ніколи ці відповіді не виявляються порожніми – надто багато всього закладено у твори Станковича, тому безліч прочинених дверей можна знайти у його музиці. Історія, легенди, сучасність, фольклор, духовні пошуки, пізнання людяності, розчинення у природі – все це є тут. І кожна з дверей чекає на уважного слухача...