Можна, звичайно, по-різному ставитися до творчості Валентина Сильвестрова. Але особисто для мене він один з найбільш улюблених композиторів сучасності, зокрема – з-поміж композиторів українських. Мені здається, просто неможливо пройти повз той спокій, внутрішню силу і свободу, які звучать в його творах. Впевнено – але не самовпевнено – благородно, без хизування, позування. Музика Сильвестрова практично завжди викликає відчуття, ніби він стоїть перед обличчям вічності з непокритою, але піднесеною головою – і ти, слухачу, в ці моменти стоїш поряд з ним, і так само не опускаєш погляду, бо можеш прозрівати високо... Здавалося б, він пише відносно просто – але це простота досвіду, майстерності і свободи, а не спрощеність безпорадності або ліні. Його музичні фрази – ємкі й просторі, фарби – насичені й прозорі, рухи – максимально доцільні й промовисті. І ще одне. Можливо, справа у згаданому раніше упередженому ставленні до музики Сильвестрова – можливо. Але, у будь-якому разі, зі всього дотепер почутого – саме цей запис камерного хору "Київ" видається мені найбільшгармонійним. Найбільш, якщо хочете, важливим. Хоча це суто мої відчуття – тож послухайте краще самі.
Антон Йожик Лейба
