Вона з’являється в ефірах телебачення та радіо далеко не так часто, як, наприклад,
Повалій чи
Білозір. А шкода – бо у свої двадцять з лишком років Ірина Шинкарук нічим не поступається своїм більш досвідченим колегам. І краще за багатьох здатна презентувати українську естраду з кращих боків. Стосується це, окрім іншого, і голосу – сильний, виразний, такий різний у різних піснях, він не залишає ніяких сумнівів щодо здатності співачки заворожувати аудиторію. Крім того, їй від самого початку закидали, що вона співає надто серйозні пісні – в тому сенсі, що естрада начебто цього не потребує. Але прихильність слухачів каже інше – що Ірина Шинкарук все робить вірно. Втім, вона таки спробувала себе у більш легкому, майже танцювальному жанрі – і не сказати, що невдало. Але тепер – вона повертається, у певному сенсі, до своїх витоків. Тобто, новий альбом Ірини Шинкарук – це знову естрада, яку можна цілком аргументовано назвати розумною, глибокою. І це, знаєте, приємно – коли легкий, за визначенням, жанр не цурається справжніх роздумів та пошуків відповідей.
