Тартак. АнТАРТАКтида. Частина 2. /digi-pack/.

Так і хочеться сказати: ось як треба! Альбом звучить так, ніби у Сашка Положинського вкотре відкрилося друге дихання (а паралельно ж триває праця над альбомом дуетів "АнТАРТАКтида. Частина 1"). Є досвід, є осмислення й усвідомлення – але є і жива, пряма реакція на світ довкола. Уміння складати цілісні, яскраві картини. Ліричність "Сімки" минула – не безслідно, проте навіть ці сліди горять уже чимось новим. Але чи не основна риса нової роботи – запал, відчайдушний і тверезий водночас. Самоіронія в дії. Без істотних ілюзій – зокрема, і без ілюзії "всепропало". В цих піснях є бажання рухатись вперед – і сила для цього руху. Є впевненість у собі та (дивно?) довіра до світу, бо світ – це ми, дзеркало наших вчинків. Чи відмови від них. Є тут і (не)приховані цитати – приміром, гра зі словами Арсена Мірзояна, чи дотепна іронія над деякими рядками Славка Вакарчука. Навряд чи це стьоб заради стьобу – більше схоже на внутрішній діалог з відкритим фіналом. І голос не ховається за музикою, всі слова чути дійсно добре, а це важить: буквально в кожній пісні є фрази, варті цитування – і хай так і станеться – вгризаються в думки, вростають, змушують дивитись гостріше. І це просто круто.

Видання містить 24-сторінковий буклет з текстами всіх пісень.