Вова зі Львова. Вино, кобіти, патіфон.

Особисто для мене це почалося з пісні про Сихів – "Мій район". Тоді стало зрозуміло, що сенс цієї музики не в костюмах, понтах, прикрасах... тоді стало тепло. А потім вийшов цей альбом – і тепер я знаю трохи більше, ніж раніше, і мені це знання подобається. Тут є щось таке чесне і дуже відкрите – щось таке, що примушує прислухатись уважніше. І раптом виявляється, що немає ніяких масок, що Вова зі Львова – жива людина, а не просто назва проекту. І цій людині болить і гріє так само, як і тобі – звісно, якщо тобі болить і гріє. Він просто залишається собою – і це імпонує значно сильніше, ніж будь-яка удавана крутизна. Бо відчуваєш – тут не порожньо. М’яко і доволі ненав’язливо він розповідає, розмірковує, жартує, згадує, фантазує – і переконує. Дивно і приємно відзначити, що тут немає агресії – а зазвичай реп, завдяки походженню, асоціюється саме з агресивною подачею. Вова зі Львова непомітно руйнує цей стереотип, зводить його нанівець. Перед нами – читець, якого цікавлять всі земні прояви життя плюс філософія, література, релігія і т.д., і т.п. Але, мабуть, чи не найпоказовішою, знаковою рисою цих пісень є – терпимість. (Доречним додатком тут виглядає і подяка за халаву). На мою особисту думку, саме ця терпимість, не-агресивність робить альбом – дуже українським. Особливим. Гадаю, авторові є, чим пишатись – гарна робота.

Антон Йожик Лейба