Проект Дзідзьо від самого початку позиціонував себе як, умовно кажучи, гумористично-розважальний. Стосовно того, наскільки смішними виходять ці пісні-жарти, можна довго і плідно сперечатись – зрештою, ідея "гламурного антипопу" якраз і передбачає обговорення та суперечки. Зате безперечною є успішність: "Super-puper" – третій альбом гурту, щільність гастрольних графіків – висока, а фронтмен Михайло Хома завершує роботу над уже другим повнометражним фільмом (перший, "Дзідзьо Контрабас", дуже непогано почувався в українському прокаті). Іншими словами, жарт-проект виявився вдалим настільки, що тепер можна дозволити собі й дидактичні епізоди (як у піснях "Не матюкайся" чи "Я їду до мами"). Бо по всіх усюдах "поп-фрік" – затребуване амплуа, можна навіть стати пророком. І якщо
Сердючка, скажімо, хоче зупинитись – хтось має продовжити. Дзідзьо – на свій особливий манер цілком дає собі з цим раду.
Видання містить постер-розмальовку із зображенням Дзідзьо.
