Сестри Тельнюк. Жовта кульбаба.

Є така приємна спокуса – говорити про цю платівку довго, і краще б очима, а не словами... Слухав її вдруге під проливним дощем, всьоме – в потоці теплого вітру нічного, слухаю знову і знову, і кожного разу це – радість, проста і справжня радість. Це щось настільки особисте і, водночас, універсальне – як польові квіти, чия краса не нав’язує себе нікому, але зігріває кожного, хто не лінується дивитися – дивуватися... Часом виникає відчуття, ніби сидиш у великій порожній кімнаті. Чисті стіни, висока стеля, повітря прозоре й чутливе, повітря – музика, і вона вимальовує картини легкі, майже невидимі, близькі, духмяні. Цідиш її потихеньку, наче дорогоцінний напій, і кімната тане, губляться межі, лишається – світло, присмак, відлуння теплої усмішки... Весь альбом слухається на єдиному подихові, як цілісна гармонійна композиція, а не збірка гарно допасованих фрагментів. Нехай вибачать мені ті, хто вважає інакше, але думаю, що на сьогодні "Жовта кульбаба" – кращий з альбомів Лесі і Галі Тельнюк. Не в тому сухому сенсі, що він найбільш складний, або найбільш красивий чи вишуканий – про це судити не хочу, не про такі категорії зараз веду. Принаймні, у мене він викликає бажання сказати просто – рідний. Цілком суб’єктивно, ясна річ – але для мене це є головним свідченням того, що "Жовта кульбаба" виросла з самого серця, а не з якихось там тривіально-буденних причин. І хочеться, аби ця платівка стала рідною для багатьох людей – і впевнений, що так воно і буде.