Коли перша частина назви цього альбому нагадує, головним чином, про
Віктора Морозова та
батяр-бенд "Галичина", то друга одразу асоціюється із Северином Палидовичем –
Ерко. І ось тут треба сказати, що перша асоціація до альбому "Їхали батяри" жодного стосунку не має – майже нічого спільного. А от стосовно Ерко – таки так, паралель є цілком справедливою, бо Ви тут почуєте справжній шансон. Не такий, ясна річ, як у Ерко – бо там йдеться про культуру, естетику старшого покоління. Але і не такий, до якого привчила публіку російська естрада – в текстах пісень Житинського немає тої славнозвісної (горезвісної?) "тюремної лірики". А от хуліганська лірика – є, бо ж батяра ніхто не назве законослухняним громадянином, вірно? Щоправда, Тарас Житинський не побоявся пожартувати – тож свої пісні він наділив звучанням, вельми подібним до згаданого шансону руського. Але нехай ці жарти Вам очі не замилять – просто послухайте тексти, і все стане на свої місця. Шансон взагалі – явище неоднозначне. А у такому розмаїтому прочитанні, яке пропонує Житинський – він набуває ще й додаткових обертонів, смислових підтекстів. Тут дійсно виникає бажання послухати уважніше, розібратися детальніше, бо – і тема цікава, і втілено її явно не бездумно.
