Святослав Луньов. Para Pacem – Para Bellum.

Все-таки знаходимо іноді час і наснагу для дивних речей і вчинків? Все-таки вміємо хоч інколи бачити світ не таким, як нам хтось показує, а таким, яким бачимо його саме ми? Все-таки здатні на власні пошуки та висновки, на власний біль і дотик, на власний сум і радість? Рефлексії й революції, знищення й очищення, страх і крах, серце і сонце... Ця платівка київського композитора Святослава Луньова – не відповідь, не панацея. Вона – запитання, протиставлення, сутичка. І – проникнення, об’єднання. Зовні альбом може здатися інколи шорстким, непривітним, налаштованим на суперечку. Але мені здається, що насправді він – тендітний і беззахисний. Ця музика – наче дитина, яку несправедливо образили чужі люди, і вона від розпачу може заплакати, а може і бійку вчинити. Втім, може і розсміятися – і, зрештою, саме до цього все і веде, і зводиться. Так чи інакше, але зелений пагін кришить бетон – а людина приходить до очищення і радості. Кожна – своїм шляхом, і іноді – вже після смерті, але приходить, так чи інакше. Проте зовсім не обов’язково чекати аж доти – вибір є завжди. Тому і потрібні такі платівки, як ця. У всякому разі, мені здається, що "Para Pacem – Para Bellum" Святослава Луньова – це музика очищення. Не автоматичного – а через усвідомлення.

Антон Йожик Лейба