Друга Ріка. Денніч.

Десять років – як день промайнули. Лише вчора, здається, українські ефіри капітулювали перед "Математикою" та "Оксаною" – і стільки було в цьому хлоп’ячого запалу, стільки було в цьому зовсім юної романтики... Але минали дні, роки, альбоми. "Друга Ріка" якось так м’яко, ненав’язливо, але впевнено стала займати все більше місця в українському музичному просторі. Хлопці стали хоч і молодими, але вже чоловіками – і це явно і сильно вплинуло як на тексти, так і на музику. Трохи більше суму, більше прозорості – і все менше зайвих рухів. Досвід музичний плюс досвід життєвий – і сьогодні "Друга Ріка" є одним з найбільш яскравих представників українського неоромантизму. Гурт настільки явно, якісно зростає над собою з кожним новим альбомом, що проміжна зупинка виглядає дуже доречною. І такою зупинкою, підсумком десяти років стала ця компіляція, "Денніч". Втім, зверніть увагу – знайшлося тут місце і для дечого нового. І це зайвий раз свідчить – рух продовжується, зростання не припинилося. Наступний альбом, судячи зі всього, має презентувати абсолютно нову якість, новий рівень майстерності – мені здається, мова йде про суттєве заглиблення в матеріал. Ну а поки – "Денніч".