Механічний Апельсин. Бойчуцький блюз.

Навряд чи назва "Механічний Апельсин" має прямий стосунок до твору Берджеса: в іншому випадку цілком ймовірно, що гурт грав би суміш на кшталт глем-треш-хеві-панк – варіант? Хоча й не факт. Одначе "Механічний Апельсин" (родом з того самого Бориславу, який сміється) виконує іншу – можна сказати, класичну – суміш: блюзу, рок-н-ролу та біг-біту, і прямо каже про це у перших же рядках першої пісні. Тут варто згадати, що гурт починався ще 1992 року – стара школа, як за українськими мірками. Молоді такого вже майже не грають – поки – а шкода. Є у цьому звучанні щось дуже ностальгійне, чесне – і не лише знайомі, "рідні" конструкції мелодій. Послухайте вокал, це справжній захриплий голос, а не удавана солодкава хрипота – і, можливо, саме тому він викликає якусь підсвідому довіру. Та й тексти – в них немає туману, квазі-метафізики, позування. У блюзі все має бути просто – і все дійсно просто. До речі, щодо блюзу. Кілька пісень на альбомі (наприклад, "Тут нас ніхто не любить") видаються прозорим реверансом убік "руського року" вісімдесятих, точніше – на адресу одного з кращих у тогочасному андеграунді майстрів важкого блюзу, Майка Науменка.. Словом, якщо Вам є, що пригадати – цей альбом може стати непоганою "машиною часу", яка м’яко перенесе на 20, а то й більше років назад. Коли все було просто. Не тому, що не було складнощів, а просто тому, що це – молодість.