Живемо у дивний час.Не те щоб це всуціль наша заслуга – життя у будь-які часи є дивом. Всі часи є часами перемін.
Звичайно, є спокуса сказати, що на 28-й рік Україна обома ногами ступила у кризу середнього віку – але для того ще зарано, навіть за людськими мірками. Натомість триває криза дорослішання – спроби зіграти роль анфан терібль дещо розважають і заважають, але це як лихоманка після щеплення. Так, є ризик важких наслідків, аж до смерті. Ні, без цього обійтися шансів не було.
Дорослішання стається не зі всіма. У нас є шанс. Право на спробу. І навіть право ту спробу профукати – теж є.
У будь-якому разі ми за наслідки відповімо – ми і всі ті, хто від нас залежить. Відповімо гідно, красиво, жалюгідно, болючо, творчо – як вийде – але це станеться все одно.
Відповідальність не скасовує мрій.
Це всього лише усвідомлення, що мрії не здійснюються самотужки: навіть щоб твій лотерейний квиток виграв, ти маєш його для початку придбати. Ну а якщо йдеться не про випадок, а якісь зрозумілі плани, тоді тим паче – треба зі свого боку вкладати час і працю, зовнішню і внутрішню. "Лупати сю скалу" – альтернативи нема, хоча є безмір варіацій, бо світ таки широкий..
Відповідальність не означає перетворення на тяглову коняку.
Вона означає, що ти житимеш з тим вибором, який зробиш – незалежно від того, чи зробиш його з розумінням. Тому бажано, ясна річ, докласти зусиль до розуміння.
Але для цього таки треба пережити лихоманку і подорослішати.
Шанси є. І право на спробу. І навіть право ту спробу профукати.
І все це – не станеться колись там з кимось якось.
Все це – відбувається за нашого життя.
З нами.
Зараз.
Шануймося.
Слава Україні!