Сьогодні незалежній Україні виповнюється 20 років – доросле життя не за рогом, а просто на відстані одного кроку. Коли тобі двадцять, ще є час на погуляти й на подуріти – власне, на це є час завжди – але вже майже не лишається змоги на те, щоб не думати про майбутнє. Навіть якщо до цього моменту хтось годував і виховував, то тепер вже сподіваються від тебе коли не всебічної підтримки, то, принаймні – справжньої незалежності.І це, мабуть, правильно – бо чужим розумом не збагатієш. Та й наша країна – не з тих дівчат, яким конче потрібно віддатися, аби щастя вхопити. Чи не так? Та й не в тому, як уже бачили, щастя...
Пан Біг, звичайно, на все має свій план – але людська праця здатна, думається мені, цей план істотно змінювати, розширювати, доповнювати. Що треба – то не боятися бути щасливими, і – робити щастя своїми руками, своєю радісною працею, а не на чужих злиднях. Коли світло всередині – то воно і на весь світ світиться...
Зрештою, як на мене, будь-яка країна сама по собі – абстракція. Але в основі якої – цілком конкретні люди. Ми з вами. Не забуваймо, що бути в цім світі людиною – це, крім іншого, ще й неабияка відповідальність. Не колективна. Кожен – відповідає – сам.