Задум виник, коли скрипалька Галина Похилевич з етномузикознавцем Ларисою Лукашенко записували фольклор на Підляшші й Берестейщині, які нині перебувають у складі Польщі й Білорусі. Манера співу там відрізняється від галицької. І виникло відчуття: коли б опанувати пісенні традиції усіх етнічних земель українців — що то була б за сила! "Є багато гуртів, які співають винятково Київщину, Полтавщину, або тільки Полісся, а нам захотілося показати, що Україна надзвичайно розмаїта, — каже Галина Похилевич. — І ми задумали нанизувати, як намистинки на нитку, пісні з кожного українського краю". Так виникла назва гурту: Коралі.Сьогодні в гурті троє учасниць: випускниці Львівської музичної академії Галина Похилевич та Лариса Лукашенко, які тривалий час працювали в Інституті народознавства НАНУ у Львові, і акторка Людмила Зборовська. Але свої "Коралі" називають не "тріо", а фольклорним гуртом, адже мають надію на його розширення. Часто співають на презентаціях, святкових зібраннях, у сиротинцях і на фестивалях. Нещодавно випустили свій диск, отож шанувальники гурту отримали змогу мало не щодня насолоджуватися співом, відтвореним у манері Слобожанщини, Полісся, Гуцульщини, Берестейщини та інших етнічних земель України. "Є різні манери співу, — пояснює Лариса Лукашенко. — Одноголосся в Карпатах, багатоголосся в Центрі й на Сході України. Нам цікаво пробувати себе, слухаючи традиційних виконавців чи з касети, чи в експедиціях, і переймати їхню манеру. Ми, можливо, володіємо технікою не так досконало, як люди, які працюють лише на певну манеру, на певний репертуар. Але це для нас як творча лабораторія, ми постійно в пошуках, щоразу відкриваємо щось нове".
Першу свою програму фольклористки представили на розсуд глядачів на Різдво 2001-го, а офіційно днем народження "Коралів" вважається 6 травня 2001 року — День святого Юрія. Утім, співпраця й "гра" з піснею розпочалася набагато раніше. У 1996 році заспівали разом iз Лесею Герасимчук, що з гурту "Королівські зайці", і брали участь у фінальному турі конкурсу "Перлини сезону". Але в Києві, у приміщенні філармонії, чомусь ніхто не оцінив їхньої авангардової ідеї — передати зв'язок поколінь через архаїчну пісню і різночасові костюми. Одна дівчина була в старовинній сорочці, друга вбрана у стилі 1950-х, а третя — по-реперськи. Журі розгубилося — половина поставила найвищий бал, а половина — найнижчий...
Це вже потім виникла ідея з вбранням різних українських земель. Галина мала подільський і львівський строї, Лариса зберігала бабусину сорочку з Полтавщини. У Людмили Зборовської був стрій з Рівненщини. Людмилин шлях до автентики найбільш романтичний: якось, у середині 1980-х, вона поїхала на весілля до своїх родичів на Рівненщину. "Я звикла, що на Галичині співають переважно одноголосно або в два голоси. А на Рівненщині, в селі мого батька, як заспівали тітоньки — наді мною ніби розверзлося небо, — згадує Люда. — Мурашки побігли по шкірі. Було таке враження, ніби якийсь промінь з'єднав мене з іншим часом"...
інформація, фото з: http://www.umoloda.kiev.ua/number/970/225/35256/