Попри поширення наприкінці 1980-х синтезаторів (навіть серед ресторанно-весільних лабухів, у яких вони поступово витіснили всі інші інструменти крім бас-гітари), цікавого електро-попу (техно-попу) в Україні не було. Доти, доки восени 1988 року в музичній студії театру ім. Лесі Українки не синтезували Іван Самшит. У синтезі взяли участь Петро "Пітер Дайн" Кузьмичев (вокал) і Дмитро Петішкін (клавішні). До Іван Самшит Пітер Дайн грав у найрізноманітніших гуртах – від бітломанського Земляничные Поляны до неоромантичного Республика. Дует вокаліста й інструменталіста – річ звичайна для синтезаторних проектів 1980-х (згадаймо Soft Cell, Pet Shop Boys, Erasure чи Modern Talking). Нашому дуету, правда, в якості продюсера та музиканта постійно допомагав ще Руслан Жовнірович (відомий також як Жора Попс). Іван Самшит утворився як студійний гурт і негайно після утворення взявся до продукування домашніх магнітоальбомів. Точна номенклатура виробленого невідома, але є відомості непідтвердженої ревізійної перевірки, за якими світло побачили: "Правило левой руки" (1989), "Говорит и показывает" (1991), "Чики-пуки блюз" (1991), "Telekom" (1992), "Undo" (1993), "Impedance" (1993), "Музыка утех" (1995), "Rigor mortis (via lascivia)" (1995).
З перших дзвінких звуків синтезатора чутно, "звідки ростуть ноги" – з Kraftwerk. Невпинний біт, нескладні мелодійні лінії, романтичні тексти. Чутно також, що крім Kraftwerk (і, можливо, Depeche Mode) не обійшлося без впливу ще одних героїв електронного мінімалізму. В рок-н-роллі, що проривається крізь науково-фантастичне марення у піснях "Мой нежный друг" та "Авиатор", відлунює синті-рокабіллі Suicide (теж дуету, до речі). То Иван Самшит всього лише продукт схрещення Kraftwerk з Suicide? Не зовсім так.
Kraftwerk балансували не межі футуризму і ретро. Роботи, синтезатори, калькулятори, манекени як досконалі замінники людей – це футуризм, а однакові червоні сорочки, чорні краватки, автобани, транс-європейський експрес – це, безумовно, ретро. Фашистське ретро. Іван Самшит теж балансують на грані між футуризмом і ретро. Тільки не в інтер’єрах німецького конструктивізму, не на залізобетонних проммайданчиках, а на залитому сонцем морському узбережжі, де серед вічнозелених пальм прогулюються вдягнуті у просторий білий одяг люди. Засмаглі, усміхнені, привітні, оптимістичні. Перед очами прокручується радянська кінохроніка: заслужений відпочинок трудівників народного господарства на Півдні. Гедонізм на сезон. Якщо музика Kraftwerk – це музика інженерів-конструкторів, науковців-експериментаторів, людей з проектних бюро, то Іван Самшит – це шансоньє, льотчики, романтики, життєлюбці.
джерело: http://www.autsaider.org/issues/7/kyiv_indie/
фото з: http://www.quasipop.org/ru/artists/31/
