Антін Крушельницький, дід пані Марії Крушельницької, високоосвічена інтелігентна людина, був першим міністром освіти в уряді Української Народної Республіки. Батько пані Марії — Тарас, один із трьох синів діда Антіна, належав до перших українських пластунів, мав прізвисько Чача, створив пластунський гімн "Лісові чорти".
На початку 30-х років дід Антін, відгукнувшись на заклик Є. Коновальця перешкодити русифікації великої України, разом з дружиною, синами і донькою Володимирою залишили Львів та переїхали до Харкова. Проте Харків — тодішня столиця червоної УРСР — зустріла ворожо. Замість обіцяного просвітництва галичанам, аби не померти від голоду, довелося перебиватися тимчасовими принизливими підробітками.
Якось уночі до їхнього помешкання увірвався загін у "тільняшках". Лише через півсторіччя Марія Крушельницька взнала, що її батька разом з братом Іваном, відомим поетом Григорієм Косинкою, та ще кількома десятками людей розстріляли у грудні 34-го. Діда Антіна із донькою Володимирою, медиком за фахом, вислали на Соловки, до одного із найжахливіших таборів — Сандормоха. Та інтелектуали радянській владі заважали й тут — їх також розстріляли. Однак близьким про розправу нічого не повідомили. Стефанія Крушельницька, мати Марії, вистоювала на морозі під тюремними мурами величезні черги, аби передати чоловікові чисту сорочку та їжу. І ледь не під тюремними мурами у новорічну ніч на світ з’явилася дівчинка — Аретта. Ім’я дитині вибрав ще репресований батько. Аби вберегти доньку від переслідувань, мати записала її на своє дівоче прізвище — Шушкевич.
Тільки-но молода жінка одужала, вона одразу переїхала до Курська. Лише в 1943 р. молода жінка з дитиною наважилася повернутися до Львова.
Тут починається новий етап у житті Марії Крушельницької. У рідних стінах її перехрестили (у повному розумінні) з Аретти на Марію Шушкевич. Хрестини відбувались у соборі святого Юра. Даючи дитині таке ім’я, представники колись знаної родини передусім сподівалися на охорону Богородиці, а по-друге — ім’я вибрали на честь бабці. Всі одразу почали звати дівчинку Марійкою. "І присутність двох ангелів за плечима я відчуваю все життя", — зізнається піаністка.
Усупереч війні, голоду і репресіям у дев’ять років у життя дівчинки ввійшла музика. До речі, саме бабця помітила любов онуки до музики і наполягла, аби матір віддала її на навчання.
Марія належала до перших випускників музичної школи-десятирічки, відкритої при Львівській консерваторії. Напередодні випускного вечора на прослуховування до Львова приїхав уже на той час усесвітньо відомий музикант Генріх Нейгауз. Маестро пристав на прохання свого друга, композитора Анатолія Кос-Анатольського, і прослухав гру Марії. "Моєю похресницею" жартома називав її Кос-Анатольський, який свого часу знав діда Антіна Крушельницького і приятелював із її батьком Тарасом. Нейгауза зворушила гра юної піаністки, й він зробив для неї виняток: запросив на навчання до Московської консерваторії, одразу зарахувавши у свій клас. Після завершення навчання галичанка закінчила в професора й аспірантуру.
Однак тавро "доньки ворога народу" ще стояло навпроти прізвища Марії. І саме Кос-Анатольський, депутат Верховної Ради СРСР, під час так званої відлиги допоміг їй: на початку 60-х юна піаністка нарешті отримала новий паспорт із ще таким незвичним: "Марія Тарасівна Крушельницька".
Незабаром прийшло й визнання: перемога на всесоюзному конкурсі ім. М. Лисенка.
І все. Залізна завіса на довгі роки закрила перед талановитою музиканткою участь у престижних міжнародних музичних конкурсах, гастрольних турне. Вона реалізовувала себе на сцені старовинного Львова, у стінах рідної консерваторії, куди її запросили викладачем. У роки становлення української незалежності Марію Тарасівну двічі обирали ректором, нині вона викладає там.
інформація, фото з: http://www.dt.ua/3000/3760/51640/