...Період забуття і штучної ізоляції затягнувся набагато довше, ніж період їхньої шаленої популярності, — майже на два десятиліття. І лише в 2003 році тріо Мареничів було присвоєно звання народних артистів України, пізніше за всіх. Після того талановиті артисти розпочали новий період у творчому житті — кожен пішов своєю дорогою...Для Валерія Маренича останні роки були багатими. Не на вілли чи дорогі іномарки, бо він як їздив на старенькому німецькому ровері "Майнен", так і їздить на свою дачу в Новоукраїнку (звичайна сільська хата на Рівненщині). Має народний артист свою творчу лабораторію у центрі міста, в яку він не любить запрошувати сторонніх, бо там "можна за дроти інструментів перечепитися" (обіцяні разом зі званням народних квартири в Києві вони так і не отримали, дякувати, дали Світлані окрему в Луцьку). Хоча справжній артист, на переконання Маренича, живе на сцені. А спати повинен у готелі, потязі, автобусі, маршрутці, де ніч застане. Зате ці роки були для нього багатими на нові пісні. Вони і є його головним багатством. Записав сім нових дисків. Заспівав, як і в молодості, польською, словацькою, молдавською, білоруською. І достукався до серця вже нинішнього глядача. Достатньо почитати відгуки про його диски на сайтах. Захоплюються репертуаром, голосом, манерою виконання слухачі з Канади, США, Польщі, Росії, не кажучи вже про Україну...
інформація з: http://www.umoloda.kiev.ua/regions/75/171/0/47367/