Освіту здобув у Харківському університеті (природничий відділ), де був діяльним в українській студентській громаді й у драгоманівському радикальному гуртку (керівник В. Мальований), за участь в якому був заарештований (1884) і перебував 5 років під наглядом поліції в с. Перешорах. На той час батько вже помер. Тож Євген Чикаленко починає господарювати в родинному маєтку самостійно. В цей час експериментує як агроном, навіть у посушливі роки домагається хорошого врожаю на своїх полях.
Пише і видає практичні поради для сільського господарства "Розмови про сельське хозяйство" у 5 книгах, що з'явилися півмільйонним накладом і становили своєрідну популярну енциклопедію. У 1894 переїхав до Одеси, а в 1900 — до Києва, де включився в громадське життя.
Був меценатом різних починів: на його гроші видано "Русско-український словарь" Уманця-Комарова (Львів, 1893–1898), він допомагав журналу "Киевская Старина", даючи нагороду (1000 крб) за найкраще написану історію України та сплачуючи гонорари за українські твори письменства; організував фонд для допомоги українським письменникам, фінансував тижневик РУП "Селянин" у Львові, став головним фундатором "Академічного Дому" у Львові (25 000 крб), заохочуючи наддніпрянську молодь їхати на студії до Львова.
Був активним членом "Старої Громади" (з 1900), Загальної Безпартійної Демократичної Організації, Української демократичної партії (з 1904), Української Демократично-Радикальної Партії (з 1905 р.); 1908 року був ініціатором заснування Товариства Українських Поступовців і його фактичним головою. Найбільше до поширення національної свідомості спричинився фундацією (при підтримці В.Симиренка і Л.Жебуньова) єдиних українських щоденників на Наддніпрянщині — "Громадська Думка" (1906) і "Рада" (1906–1914). Під час Першої світової війни ховався від переслідування поліції у Фінляндії, Петрограді, Москві; з початком революції 1917 повернувся до Києва, але через консервативні погляди участі в політичній діяльності не брав.
У січні 1919 виїхав до Галичини (де згодом його інтернували поляки). З 1920 перебував у Рабенштайні (Австрія). Будучи в еміграції, жив у великій бідності. З 1925 очолював Термінологічну Комісію при Українській Господарській Академії в Подєбрадах. Помер 1929 року в Чехії, заповівши розвіяти його прах у рідному селі Перешори.
Свій досвід в сільсьскому господарстві виклав у брошурі "Розмова про сільське хазяйство" (1897). У формі розмови із селянином у ній оповідається про ефективні методи агрономії. Свою брошуру Євген Харлампійович написав українською мовою і потім аж п'ять років добивався її видання, причому дозвіл підписував сам міністр внутрішніх справ Росії, оскільки українська мова на той час була забороненою. Автор "Спогадів" та "Щоденника 1917–1919", які дають багатий матеріал до історії українського руху 19 і початку 20 століть.
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.