"1. Концерт для оркестру №2: У творчості Івана Карабиця жанр концерту для оркестру увібрав у себе риси симфонії та її блискучої концертної подачі. Поряд з конфліктністю образних сфер, їхнім послідовним динамічним розвитком, у творі представлені елементи інструментального театру, де оркестр грає роль виконавця, і в той же час імітує активного слухача. (...)
2. Концертино для дев’яти виконавців: (...) Поєднання різнобарвних оркестрових кольорів, окремих яскравих інструментальних соло та елементів джазової імпровізації – все це можна почути в трьох частинах твору. Великою несподіванкою для слухача стає каденція (...)
3. Music from Waterside: Під час гастролей у Нью-Йорку Іван Кара биць гостював у домі своїх близьких друзів – американців українського походження Ореста та Марічки Слупчинських. Краєвид за вікном їхньої оселі надихнув композитора на створення "Music from Waterside".(...)
4. Шість прелюдій для струнних: Цикл являє собою авторський переклад для струнного оркестру шести прелюдій з зошиту "24 прелюдії для фортепіано". Композитором було зроблено своєрідний монтаж, до якого увійшли мініатюри, що малюють шість різних, контрастних настроїв – від ліричного мрійливого вальсу, через сувору стриманість та філософські роздуми до оптимістичного піднесення.
5. Ліричні сцени: В них представлено атмосферу театральної гри, яка відчувається вже у назві твору. Тут постають чотири контрастні сценічні мініатюри за участю двох акторів, де головну роль виконує скрипка.
6. Соната №1 для віолончелі з фортепіано: (присвячена Б. Лятошинському) В період створення сонати композитор був ще студентом Київської консерваторії, і перебував у стані творчого пошуку та інтенсивного формування мистецької особистості. Робота над твором розпочалася під керівництвом видатного композитора, вчителя Івана Карабиця – Бориса Лятошинського. Але, через раптову смерть професора, завершити композицію учневі довелося самостійно.(...)
Іванна Карабиць"
(інформація з поліграфії до видання)