Квартет "Розумовський". Шедеври віденської класики.

Мені здається, не варто тут зараз починати бесіду про велич музики Гайдна та Бетховена. Надто вже багато сказано й написано. А потрібно – просто слухати. Зрештою, знання того, наприклад, у якому віці Бетховен втратив слух, не повинно впливати на сприйняття його музики. Все має бути просто і чесно – або вона торкається душі, або ні. Навіть саме ім’я композитора, гадаю, не повинно впливати на ставлення до музики. Справа не в авторитеті, а в красі – або відчуваєш, або ставиш іншу платівку. Втім, маю підозру, що, почувши гру квартету "Розумовський", Ви вже не захочете так скоро поміняти платівку. Приємно, коли добру музику і грають добре. Тим більше приємно, коли грають чудово – а "Розумовський", здається, не заслуговує ніяких нарікань. Зрештою, ім’я таки зобов’язує – але не слухача, а виконавця. Бути на рівні. Цей квартет має ім’я, яке просто зобов’язує дотримуватись високого рівня – і він дотримується строго. Тут зазначу, що дуже докладно і про історію самого квартету, і про музику, яку він виконує, можна дізнатися з буклету – це дійсно цікава розповідь. І – більше ніяких слів. Нехай буде – музика.