Захар. Перший.

Солодку усмішку я бачу на цьому конверті. Солодкий хлопчик. Втім, він і не вдає з себе якогось там правильного парубка. Чесно кажучи, це навіть приємно, бо чесно. Відверто каже про те, про що думає – а думає, вочевидь, здебільшого про дівчат і про всілякі приємності і втіхи, з ними пов’язані. Така відвертість, мабуть, чогось таки варта. Дівчата, мабуть, знають, чого саме, і не мені про це розмірковувати. А голос, і справді, має приємний – і головною барвою у ньому є молодість, у смислі жаги до життя. Точніше – до життя чуттєвого. Беручи до уваги, що Захар є автором і слів, і музики (за винятком народних) – цілком самодостатнє вираження себе, чи не так? В цілому ж альбом не є одноманітним, і це також – плюс, бо авторський дебют – це завжди досить непросто. А тут – одразу виникає досить яскравий образ, який з кожною наступною піснею стає більш об’ємним, випуклим. Не загублюється у хащах віддзеркалень. Іде навпростець, не витрачаючи зайвих зусиль на обхідні шляхи. Ось що значить – молодий натиск. Ось такий Захар, солодкий парубок з обкладинки – знає, чого бажає, і робить це.