Ви знову бачите перед собою рідкісного птаха – перший і єдиний сольний альбом Олександра Піпи. Того самого, який встиг прославитися як у складі гурту
"ВВ", так і у складі гурту
"Борщ". Більше того, обидва ці гурти, як на мене, не стали б такими яскравими без нього. Що ж до цього альбому, то він, здається, є плодом нейтральної смуги. Іншими словами – результатом пошуку, коли "Борщу" ще не було, а із "ВВ" вже хотілося чкурнути. Ви самі можете бачити, що пошук виявився вдалим – і, що приємно, не схожим на інші проекти музиканта. В цій музиці головним є не стиль – однозначно визначити який, втім, майже неможливо. Головне тут – характер, манера спілкування зі слухачем. А манера ця і легка, і весела, і достатньо люб’язна – але не без пофігізму, звісно. З такою музикою приємно спілкуватися – ніяких серйозних зобов’язань – і приємно ходити з нею містом. Спробуйте.
