На цім диску грають, як розумієте, троїсті музики. І інколи співають, але не кожного разу. І це добре. Бо грають вони гарно. Ні, не подумайте нічого такого, я не кажу, що співають вони погано, зовсім ні. До речі, як гра, так і цей спів не такий, як у концертних залах, а такий, який можна почути від сільських музик – немає в ньому академічності, і це теж цікаво. Просто інколи аж втомлюєшся від співу, будь-якого. Інколи втомлюєшся від самих слів. І коли при цьому є нагода послухати просто музику – то є дуже добре. Втім, мені навіть подобаються такі моменти, коли слова зникають не тільки з язика, а і з самого мозку, і залишається тиша. Інколи вона самодостатня, і тоді не потрібно взагалі нічого. Ні звуку, ні кольору, ні руху. А інколи вона ніби чогось чекає – і тоді ніщо на заповнить її краще, ніж музика. Потрібно лише впустити.
Антон Йожик Лейба