Перкалаба. #ґазззууу! /digi-pack/.

Триндець і кайф – якщо стисло ) Перша реакція – просто вигуки, без слів. Цей альбом стартує з місця учвал, жодного співчуття до тих, хто спить – але, мабуть, то так і треба. Переродженій Перкалабі якимсь дивом вдається створити відчуття психоделії – не напустивши очікуваного туману. Навпаки, ця музика – гостро-прозора, безпосередня, по-дитячому щира. Але. Її складено з якихось начебто простих і зрозумілих клаптиків, та складено так, що – все як у житті – раптом опиняєшся в театрі абсурду, і велике щастя, що той абсурд такий життєрадісний. Іншими словами, Оркестр Радості і Щастя ніби натякає: саме така музика мала би звучати на похороні всякого притомного психонавта, який не протиставляє життя і смерть, бо то все єдно є. Це маланкове кабаре з потойбічною (бо по той бік від будь-якої сірої буденності) іронією проводжає богопротивну сонливість під три кути, на штири вітри.. Ковток пречистої й міцної – ось що таке цей альбом.

Антон Йожик Лейба