Zwyntar. Мертві голоси. /digi-pack/.

В українській музиці відбувається багато всякого-різного – настільки, що знайшлося місце і для дарк-кантрі. Це захоплює – коли зі знайомих, звичних інгредієнтів хтось примудряється створити щось цікаве, неоднозначне, може, дещо дивакувате.. Власне, у випадку з Zwyntar все саме так – химерно, іскраво, зі щедрою дрібкою вбивчої іронії, чи то пак чорного гумору – гарно (і окрема дяка за оммаж ТНМКонґо)). Часом буває: занурившись у якусь вузьку тему, певної миті бачиш, що вузькі рамки розвалюються, і виходиш у простір, де до твоєї теми стає дотичним буквально все – аби лиш вистачило хисту це вловити й показати. Підстава для подібного виходу – мабуть, у сполуці відданого ставлення до своєї справи й іронічного ставлення до власної відданості. Ну, або щось інше – це ж творчість, невимовна матерія, яку можна (та чи треба) пояснювати лише постфактум, але не в процесі. Альбом "Мертві голоси" не обов'язково пояснювати – бо він цілком заслуговує на те, щоби просто слухати і ловити від того втіху. Чисту, як опівнічна сльоза трикстера.

Видання містить авторський вкладиш-листівку.