Піккардійська Терція. Етюди.

Отже, "Етюди". За визначенням, етюд – п’єса, заснована на частому застосуванні якогось важкого прийому виконання і призначена для вдосконалення техніки виконання. Ну а така назва альбому дає підстави говорити про неабияку скромність Піккардійської Терції у справі оцінювання власної майстерності. Це, звичайно, плюс – адже немає меж для досконалості – але Терція вже не раз довела, що цілком здатна бездоганно виконати все, що поставить собі на меті. І – блискуче доводить це знов. Альбом чудово збалансовано, він точно зможе задовольнити найрізноманітніші смаки. Авторські композиції – є. Обробки – будь ласка, тут можна знайти дійсно знамениті пісні, і не лише з України. І аранжування, як завжди, приємно вражають тонкою простотою – але цього разу вони сповнені справжнього джазового настрою. А значить, і враження простоти є дещо оманливим – воно виникає, радше, завдяки напрочуд легкій подачі секстету. І, якщо Ви скучили за примхливими візерунками, то їх тут теж вистачає – знайшлося місце навіть для скету. Але – жодного надміру. Те ж стосується і перкусії: її на альбомі чимало, більше того – залучено навіть і ударну установку. Але звучить ритм-секція дуже акуратно, ненав’язливо. Словом, нові фарби – нові обрії. Після виходу другого тому "Антології" хотілося чогось такого легкого, завзятого, радісного – чогось на манер продовження першого тому тої ж-таки "Антології". Так воно і сталося, "Етюди" підтримали саме цю лінію – і, треба сказати, вийшов цей альбом навіть світлішим за свого попередника. То, може, тепер на черзі вже чисті імпровізації?