Росава. тепер і потім.

Є музиканти, які розповідають про зміни, еволюцію власної творчості. І є інші – музиканти. Які справді еволюціонують – може, тому, що займаються не так барвистими розмовами, як улюбленою справою. Ви бачите зараз вже четвертий альбом, який виходить з ім’ям Росави на обкладинці – і він знову геть не схожий на всі попередні. Втім, дещо спільне таки є: це знову – здорово (тут випливає, до речі, й окремий реверанс у бік мешканців студії "Кофеїн" і Ко). Особистий досвід: доки альбом "Тепер і потім" звучить, зовсім не можу про нього розповідати, бо починаю просто слухати, і всі слова кудись зникають. Попри те, що вже прослухав його кілька разів нон-стоп. Гарно.. Якби вся українська поп-музика трималася такого рівня – слово "попса", напевно, швидко зникло би з нашої мови. Навіть якщо не вникати у тексти альбому – втім, це навряд чи реально, бо дослухатися і варто, і просто хочеться. І не до якихось окремих пісень, а до кожної. Коли ж почуєш, відчуєш хоча б частину тамтешніх віддзеркалень – остаточно переконуєшся в тому, що це нетривіальна поп-музика. Замість конвеєрного "швидкий успіх – надшвидке забуття" тут втілюється естетика красивих почуттів і чесних, неудаваних роздумів. Не заголосно говорю? Емоційна й розумна, але напрочуд легка, насичена світлом – ось вона, ця музика. Тепер. І, думається мені, потім – також...