Lama. Мені так треба.

Перший альбом проекту "Lama", безперечно – один з найбільш приємних та очікуваних дебютів останнього часу у царині поп-музики. І справа навіть не в тому, наскільки грамотно було обставлено його появу (хоча дійсно грамотно). Справа в тому, що всі і всюди, не тільки в Україні, встигли вже скучити за яскравими, якісними дебютами. Нових виконавців – хоч завались, а от таких, щоб до серця припали... Але в даному випадку все добре від самого початку. Добре настільки, що такі подробиці, як використання аналогових інструментів і залучення живого оркестру сприймаються, як щось природне, належне. А, між іншим, для сучасної української поп-музики це зовсім не характерно. Не надто характерним є і те, що поп-співачка пише змістовні тексти пісень. Не схожі на загальновживаний продукт. Іншими словами – гарно пише. До індуїзму, щоправда, тут доволі далеко – і хіба це погано? – але ці пісні вже мають яскраве обличчя. Те ж стосується і манери виконання – не здивуюся, якщо найближчим часом з’явиться ціле гроно співачок, які цю манеру копіюватимуть. Втім, мабуть, так і має бути. Від самого початку нинішньої кар’єри Наталя Дзеньків – власне, Lama – пропонує слухачеві дещо дуже якісне, чесне, відкрите. Ці чесноти легко почути і відчути – а значить, їх почує і відчує багато людей. В її піснях є головне – тепле серце. Це – добре.

Антон Йожик Лейба