Вася Club, Василь Гонтарський. Конокрад.

Всупереч тривіальним законам шоу-бізнесу, всупереч самому бізнесові – "Вася Club", себто Василь Гонтарський, видає вже третій альбом. І втретє приємно дивує щирістю та свіжістю, які не у всякого молодого знайдеш – а дорослий же вже дядько. Наче і мав би давно і назавжди усталитись, забажати комфорту і визначеності – та, бач, слухає душу, а вона шукає іншого. І шукає активно, на місці не тупцює – тож виходить так, що кожен новий альбом чітко відрізняється від попереднього. Не настільки, щоби не впізнати – але достатньо, щоб не звикнути. Звикаєш тільки до одного: купуючи нову платівку, не знаєш напевно, на що саме слід чекати – але точно знаєш, що то буде щось цікаве. Як на мене – просто чудова звичка, одна з небагатьох, які мають повноцінне право на існування. Тому мені не хотілося б багато говорити про те, яка музика тут сховалася цього разу – зрештою, одним якимось визначенням не відкараскаєшся. Але можна сказати, що на першому альбомі було більше рок-н-ролу, на другому – панк-шансону, а на цьому – більше блюзу. І блюзу жвавого, з елементами свінгу, з атмосферою нічних клубів до-електронної епохи, з дивовижною усмішкою в сумних очах... Причому, поряд із класичним американським звучить тут і блюз суто український – наскільки це взагалі є можливим. Втім, пояснити таке відчуття не візьмуся – потрібно слухати. Це точно, слухати – потрібно.

Антон Йожик Лейба