В принципі, цей диск є перевиданням альбому
"Великому Кобзареві", наклад якого давно скінчився – але. Перша – і, мабуть, найбільш цінна – відмінність полягає у тому, що нове видання є збіркою
відреставрованих записів. Поза сумнівом, роботу було проведено серйозну – бо, попри відому якість архівних записів тих років, все звучить добре. Ну а друга – стосується змісту. До шевченківської програми, складеної самим Борисом Гмирею – додано пісню "Сміються, плачуть солов’ї" (останній твір, що його співак вивчив і проспівав), а також арії та речитативи з фільму
"Наймичка". І все ж – не в цьому головне...
Словами важко передати всю палітру емоцій, почуттів, що звучать у співі Гмирі – і всю глибину кожної барви. Тут йдеться про талант не лише співочий, а й драматичний – непересічного, між іншим, масштабу. Скільки ж болю й світла, надій і розчарувань, скільки своїх і чужих життєвих історій треба крізь себе пропустити, по-справжньому це в собі прожити – аби настільки тонкими нюансами віддавати найтендітніші відтінки людської душі... Тим більше – коли йдеться про поезії Шевченка. Їх виконують надто часто – і надто по-різному. А щоб не було фальшу – мабуть, треба до них підходити не як до мистецьких об’єктів, а просто як до правдивих оповідей. Виходить, потрібно на ці історії дивитися з тої ж висоти, що і Шевченко дивився – хай навіть під іншим кутом – і Гмирі це, очевидно, вдалося...
