Krobak. The Diary of the Missed One.

(позиція з розділу "Рідкісні диски")
Такої музики в Україні зовсім не багато – у тому розумінні, що офіційно видають її лише зрідка. З одного боку, це природно – бо великі компанії навряд чи зможуть заробити на творчості такого роду. А з іншого боку – ненормально і шкода. Бо на сьогоднішній день саме пост-рок та подібні до нього речі скидаються на одну з основних розумних альтернатив поп-культурі. Це стосується всього світу – достатньо згадати хоча б Sigur Ros, Mum або Moglass. І відбувається це тому, що така музика не намагається епатувати, не переслідує зовнішніх цілей. Вона споглядає світ крізь занурення в саму себе – вона пропонує слухачеві відмовитись від себе заради споглядання і розуміння, пропонує загубити емоції зовні і віднайти почуття всередині. На відміну від інших субкультур, які називають себе контр-культурами, вона не вигадує нових символів, не потребує уніформи або унісексуальності у зовнішніх проявах. Така музика сама є символом унікального світосприйняття – бо спонукає до уважності та осмислення, а вони є унікальними в кожної людини без винятку. Якоїсь миті подібна музика просто розділяє щільну масу слухачів на суму окремих одиниць – для того, щоб потім знову їх об’єднати, вже на іншому рівні. Тоді це вже не натовп, тоді це – люди... Можна сказати інакше. В цій музиці розчинена краса, яку ти слухаєш і чуєш наодинці із собою, навіть якщо навколо є хтось іще..

Антон Йожик Лейба