"Ось промайнуло вже сім років, але ми до сих пір називаємо це чудовисько "альбомом", і навіть потихцем їм пишаємось. Хоча вже й нас отих залишилося кіт наплакав. Дев’ять днів пройшло як завісився Юрко Козаков, Олег Лісов вже має третю героїнову абстиненцію і веде в Стамбулі напіврослинне життя в теплі турботи своєї Невін, Шурік має діабет; ніхто з нас врешті решт не збувся як вірив і мріяв. Але з того що лишилося від нашого життя на останньому київському сквоті ця пам’ятка могла би бути запропонована хоча би тій частині людства яка має дотик до цього простіру. Це є нині занедбаний простір, у якому зазвичай завжди обрітається музика – домашнє музикування; нині воно хоча й подекуди перебувається як невиразний атрибут хипівських зависонів, але колись на ньому тримався світ музики, селяни грали квартети або співали поліфонічні шансони, люди йшли в оперу щоб потім придбати її клавір та кохатися з ним за роялем, тож з втратою цієї іграшки всі дорослі конструкти чарівним чином перетворились у сміття. Обіцяю, ми не байдикували і навіть дуркували з розумом, робота була важка й шалена: ввечері писався в чотири дублі сейшн (дивним чином в них зазвичай вимальовувалася спільна структура, хоча домовленість про матеріал була мінімальна), за ніч він монтувався, на ранок я презентував готову структуру і робилися овердаби, потім я брав свій п’ятигіговий вінт та їхав на роботу зганяти, і так кожен день. За два тижні получився хай і недосконалий але доволі яскравий спалах життя, яке було зупинено на повному гальопі. Принаймні, добре що це відбулось: хоч ми нікуди не доїхали, але вправно відпустили своїх коней на вільну волю.Київ, 9 серпня 2008 р."
інформація, фото з буклету до компакт-диску.
