Дударик

17 жовтня 1971 року у Львівській філармонії відбулася знаменита подія: зібрався на першу свою репетицію хор хлопчиків, пізніше названий "Дудариком". Одні підтримували 30-літнього ентузіаста у благородній справі, інші (котрих не менше!) говорили "Кинь ти це діло, Миколо, ще не такі бралися…" Щоправда, достеменно на той час ніхто не знав, який же насправді Микола.

А він, послухавши добрих порад Володимира Пекаря, Євгена Вахняка, Миколи Колесси, заходився брати "бика за роги". А це значить: поставити справу так, аби у Львові з'явилася хорова школа, та й не гірша за польську, литовську, німецьку - найвідоміших у світі.

Потрібно було творити саме українську капелу, а не капелу українських хлопчиків. Йшов 1971. Повним ходом будувався "развитой социализм", вже усе чиновництво говорило лише мовою східного "старшого" брата, навіть герой Вітчизняної Олесь Гончар попав у немилість через свій "Собор". А тут - "Дударик". Зауважте: не "Зірниця", не "Внучата Ілліча", не "Піонерія" (оце була б кар'єра!)

Вже пізніше гарний хлопець Максим Храмов розповість про це так: "Дударик" виник наперекір черговому сплеску деукраїнізації під хибно зрозумілими гаслами інтернаціоналізму, довго крокував проти течії. Змінити загальне річище йому було не під силу, однак прокласти своє, наснажене з джерела народної пісні, він зміг. І, мабуть, лише фанатична любов до своєї справи, невгасима віра у те, що часи рано чи пізно зміняться, врятували "Дударик" тоді."

Щодня думати про дітей. Дбати. На ніч, як добрий господар рахує курчат, згадувати кожного, йти до батьків переконувати, пояснювати, возити у табори, до Берестечка, до Києва, на Чернечу гору. А ще - співати щотижня по чотири рази. Щоправда, одному учителю, яким би здоров'ям та талантом він не визначався, діла не зробити. Отож з першої ноти і до тепер пестить свого "Дударика" Любов Кацал, вже 22 роки не відходить від "дитини" Леся Чайківська…

А тим часом діти підростають. Глянь - у першому дискантовому ряді співа Сашко, а на горі, де тенори, - його тато Олександр. Або ж так: спершу Левко - дискантом, а далі - батько Юрій басом…

Що далі робитиме наш "Дударик"? Час покаже. А поки що радіймо, коли недільного дня з обителі "Дударика" - храму Святого Лазаря - чути дзвін. Це співає й молиться "Дударик". А хто молиться співаючи, той молиться двічі - за себе, за Україну, за світ у злагоді.