Михайло Ковальчук

Його стиль неочікувано-бурхливий, сумбурний, неспокійний, і все ж прозоро-легкий...

"Так я його відчуваю", - признається гітарист-віртуоз у стилі фламенко, лауреат багатьох фестивалів Михайло Ковальчук - МіКО - і так відчуваєш кожну його композицію, де понад круговертю настроїв домінує один – рвучко-ніжна пристрасть, що струмує у silentium – мовчазну далечінь. Техніка фламенко, мабуть, є одною з найскладніших для виконання, а здатність писати й імпровізувати в ній властива взагалі не багатьом.

"Професійним гітаристом я вирішив стати ще тоді, коли вчився у спорт-інтернаті, і хоча батько бачив у мені великого спортсмена, з тренувань я втікав. Вправлявся на гітарі буквально до крові, лягав спати з однією думкою – якнайшвидше прокинутися, і знову за неї...Та й в театральному інституті в Києві на парах обдумував різні музичні фрази, тому залишив його після першого курсу, і весь свій час віддавав вже тільки гітарі і тільки самоосвіті...

Чому фламенко? Цей жагучий стиль, вогонь, вибух – це моє, хоча я можу бути і меланхоліком, загалом я буйний лірик. Від традиційного фламенко я вже поволі відійшов, класику граю лише зрідка – скільки можна виконувати чужу музику, нехай вона і прекрасна. Зараз це щось суто моє, своєрідне філософське фламенко, де більше роздумів, більше джазу, більше спокою, хоча в цьому спокої може бути така дерзновенність...

Ви запитуєте, як народжується нова композиція, звідки береться натхнення, чим воно є? Чим завгодно: погодою, снами, відчуваю дотик незвіданого що іде в голову, одразу зіскакую з ліжка – і за гітару. Нерідко це якась злість на себе. Часто музиканти, почувши якусь величину, опускають руки, мовляв "ніколи так не зіграю", я навпаки, завжди намагаюся перегнати...

Процес імпровізації? Думаєш гітарою, не знаєш, що буде через п’ять секунд, залежно від стану душі занурюєшся в інший вимір. Якщо бачу, що мене слухають, тоді справді про все забуваю, відчуваю повну свободу, якщо ж ні, то і я особливих емоцій не виявляю, просто працюю "на техніку". Публіка саме для обміну енергією і потрібна. Вже понад два роки працюю в Празі. Під впливом Праги, міста казкового, а ввечері взагалі фантастичного, у мене виникло багато нових речей містичного забарвлення, які невдовзі підсумує альбом..." (уривки інтерв’ю Михайла Ковальчука з газети "Високий Замок" від 23 січня 1999 року). І Ви, тримаючи виданий після смерті альбом МіКО, маєте змогу відчути подих струн його душі. Спробуйте зрозуміти глибинний зміст музичного Всесвіту творця.

(інформація з буклету до видання)

фото з: http://h.ua/story/778/#photo