(...) Легендарний панотець Київського кобзарського цеху Микола Будник увійшов в історію української культури як носій глибинного розуміння автентичності кобзарства. Перейнявши традицію з рук зачинателя сучасного реконструктивного кобзарського руху Г. К. Ткаченка, він власним прикладом, силою свого невичерпного таланту вивів цей рух із андеграунду й підпілля на обшири всенародного визнання. Він сам вважав себе продовжувачем вікової усної кобзарської традиції, а тому не міг змиритися з тим, що автентична традиція була жорстоко винищена у Харкові наприкінці горезвісних 30-х. Але попри "канонічний", за його ж висловом, репертуар, Будник безперервно творив зовсім "неканонічні" речі як на традиційній, так і на імпровізаційній інтонаційній основі. Органічна здатність М. Будника зімпровізувати думу, так би мовити, виходячи із ситуації - це не просто непересічний талант бандуриста, а й фольклорна риса кобзаря-автентика, якій, однак, завжди передувала копітка праця народного філософа, дослідника-реконструктора. Психологізм і семантична конкретика Будникових образів майже завжди настільки зримі і вражаючі, що за їх художньою філософічністю, рельєфністю неодмінно розумієш живу сутність. Її бачиш, чуєш і відчуваєш так безпосередньо, ніби живеш і переживаєш разом з ним усі колізії оповідуваного і сповідуваного. Його виконання - то не музичний образ, одягнутий в прокрустове ложе музично-ритмічної форми, а радше спосіб розмови з слухачем, суцільний і органічний речитатив-сповідь, який триває доти, аж поки з обох боків не виникає відчуття цілковитого порозуміння та вдоволеності від мовленого і оспівуваного. Інструментальні перегри і "мережанки" М. Будника - це своєрідні філософські "післясловія", які ніби довершують недомовлене словом. То з неперевершеною віртуозністю, то з виваженою лапідарно-економною точністю вони наголошують кожен мотив, кожен звук. Окремо треба було б говорити про характер і тембр Будникової мелорецитації й про щирість тихого, немовби "не від світу цього" його голосу. А візуальний образ Будника, за влучним спостереженням учня і побратима Олеся Смика (в миру - Олеся Саніна), фіксувався нечітко й не експонувався фото- та відеотехнікою, як і жоден найдосконаліший аудіозапис не спроможний зафіксувати й передати усієї магії і характерності мовленого Будинкового мистецького слова. Його зримий образ, м'яка й невимушена манера руху і поведінки - це образ людини-Характерника, від якої повсякчас віяло непереборним прагненням дії, світлою енергетикою Добра. А зроблені його невтомними руками гуслі, бандури, кобзи і ліри несуть й нестимуть далі цей дух нащадкам. Кожен із згаданих стильових пластів Будникового репертуару заслуговує окремого детального розгляду.(...)
Михайло Хай
кандидат мистецтвознавства
джерело: http://www.ceh.org.ua/bdnk_2.htm
фото з сайту: http://format.ua/index.php?go=Articles&in=8&id=75