Головна ідея творів Бредбері – гуманістична тема боротьби Добра із Злом, Світла з Мороком, Знання із Варварством. Особливо виразно прозвучала вона в написаній у похмурі, ганебні для Америки роки маккартистської реакції, повісті "451° за Фаренгейтом". Це історія світу, "в якому люди почали спалювати книги". Трохи в іншому, казково-алегоричному аспекті виникає ця ж таки тема в повісті "Щось лихе до нас іде" (1962), а в новому романі "Смерть – діло самотнє" (1985) вона вкладена в досить несподівану для Бредбері детективну форму, хоч, по суті, цей твір має виразний автобіографічний характер і певною мірою продовжує лінію "Кульбабового вина".
Письменника глибоко тривожили машинізація і породжене нею надзвичайне поширення бездуховності в сучасному суспільстві, реальна небезпека ядерного апокаліпсису, проте він сповнений віри в силу людського розуму, в силу любові й доброго начала в людині. Бредбері чітко розрізняв технологію й її застосування. "Я передаю людям свою любов до життя,– сказав Бредбері в одному з інтерв'ю. – Я навчаю їх бути свідомими – ось що означає любов. Починаєш з малого, а збуджуєш у людях дуже високі почуття".
Підсумовуючи себе як особистість, Бредбері порівняв себе з "гранатом, наповненим зернами ідей для творчості – зернами книжок, зернами віршів, зернами п'єс".
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
фото з: http://ualit.org/?p=2895