Василь Сімович

Василь Сімович

По закінченні університету в Чернівцях (1904; учень С.Смаль-Стоцького) викладав там у вчительській семінарії. 1902-1903 – співредактор видань РУП, що друкувалися в Чернівцях (журнали "Гасло", "Селянин" та ін.) та газ. "Буковина". Входив до складу Спілки В. – гуртка укладачів виданого у Чернівцях 1912 під керівництвом В.Кміцикевича "Німецько-українського словника".
1914-1918 – співробітник Союзу Визволення України і організатор культурної праці в таборах для українських військових полонених, яку продовжував від української урядової місії (1919 – редактор газети "Шлях"). З мовних курсів для полонених виросла його "Практична граматика української мови" (1918), що в 2-му виданні (1920) ввібрала елементи наукової граматики.
1920-1923 – редактор "Української накладні" Я.Оренштайна (Берлін).
1923-1933 – професор Українського Високого Педагогічного Інституту імені Драгоманова у Празі (1926–1930 – його ректор); ця посада й участь у праці чесько-російського Празького лінгвістичного гуртка дали Сімовичу змогу зосередитися на науковій діяльності.
З 1933 – у Львові, де працював у товаристві "Просвіта" як редактор її науково-популярних видань; бере участь у редагуванні "Української Загальної Енциклопедії" (редактор відділу "Україна"), творів Т.Шевченка, І.Франка.
1939-1941 – професор Львівського університету. 1941-1944 – редактор "Українського Видавництва".
Праці львівського періоду присвячені проблемам сучасної й історії фонології й морфології (українське ненаголошене е, гармонія складів у парадигмі, лабіалізація л), історії правопису, а також практичним проблемам мовної норми.
Був першим найвизначнішим українським фонологом празького напряму, але сполучав ідеї структуралізму з гумбольдтіянсько-потебнянським підходом до мови як вияву духовости нації (особливо виразно в статті "Рідна мова й інтелектуальний розвиток дитини", 1934). Видав з коментарем твори Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки.
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

фото з: http://kameniar.lnu.edu.ua/?p=464