Перкалаба. Говорить Івано-Франківськ.

Якщо Ви не знаєте, як створювалася обкладинка до цього диску – варто прочитати фейлетон Тараса Прохаська "Фотографії, Фелліні і "Шаріка"". Дуже раджу (до речі, якщо не помиляюсь, обличчя Прохаська теж можна побачити на цій обкладинці). Втім, зараз мова не про літературу. А про один з кращих українських гуртів в стилі фольк-ска: Перкалаба не тільки не здає позицій, а навпаки – набирає обертів. Зважаючи на їхню фантастичну енергійність, це здається майже неможливим, але – факт. Просто тепер цей шалений драйв переходить у дещо іншу якість, інший вимір. Власне, це доволі важко описати словами. Якщо раніше музика Перкалаби була подібна на суцільний шквал, потужну течію, яка зривала слухача з місця і несла кудись далеко-далеко... Тепер – в течії постійно виникають водоверті. Зовні вони виглядають начебто спокійними, але затягують, вимушують пірнати глибоко – і там, на глибині, кожного разу знаходиш щось нове, неочікуване. Перкалабі вдалося, здається, нереальне – поєднати фольк-ска та психоделію, не забувши про стьоб. Як в музиці, так і в текстах. Рух у цьому напрямку відбувався і раніше, але тепер він набув ще більш яскравих, виразних рис. І це, знаєте, захоплює. Якщо так піде і далі... втім, немає сенсу уявляти. Краще послухати зараз – дочекатися – і послухати знов.

Антон Йожик Лейба