Як відомо, на екс-радянському просторі "шансон" – то вже не стиль, а цілий бренд, який не має жодного стосунку до Франції. І має неабияку популярність. Тому не дивно, що українці теж інколи пробують увійти в цю ріку. Але – ось цікавий парадокс – жодного разу ще не доводилося чути, щоб українці виконували шансон у відповідності до естетики "блатної пісні". Принаймні, якщо йшлося про виконання українською мовою – досі бачили два варіанти: ліричний – як у випадку з
Ерко; розбишацько-героїчний – як у випадку з
Тарасом Житинським. Ну а прямо зараз, завдяки вдачі Гриця Драпака, бачимо варіант третій – жартівливий. Власне, якщо слухати неуважно, це і справді дуже схоже на "блатний шансон" – і за звучанням музичного супроводу, і за інтонаціями виконавця. Але якщо прислухатися до слів – стає ясно, що ми тут маємо справу з пародією, химерним портретом гротескного явища. Може, саме так і треба сперечатися із суперечливими речами – за допомоги усмішки та насмішки? Ну, хоча б іноді.