Юрій Андрухович

Юрій Андрухович (*13.03.1960) - поет, прозаїк, есеїст, перекладач. Народився у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті в Москві (1991). Працював газетярем, служив у війську, деякий час очолював відділ поезії івано-франківського часопису "Перевал" (1991-1995). Співредактор часопису тексту і візії "Четвер" (1991-1996). 
Творчий доробок А. формально можна поділити на два головні річища: поетичне і прозове. Поетичний дебют А. відбувся в першій половині 80-х рр., і завершився виходом у світ збірки "Небо і площі" (1985), загалом прихильно зустрінутої критикою. Того ж таки року А. разом із Віктором Небораком та Олександром Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу (скорочення від "бурлеск - балаган - буфонада"), значення якої для кожного з трьох її учасників з роками змінювалося - від чогось на кшталт "внутрішнього таємного ордена" до "прикладної квазіфілософії життя". Проте друга поетична збірка А. ("Середмістя", 1989) носить швидше не "бубабістський", а "елегійно-класицистичний" характер. Уповні "балаганно-ярмарковою" можна вважати натомість третю збірку - "Екзотичні птахи і рослини" (1991, перевидання "Екзотичні птахи і рослини з додатком "Індія" - 1997, 2002), яка волею автора мала б носити підзаголовок "Колекція потвор".
Поетичне річище А. вичерпується десь наприкінці 1990 р. і завершується друкованими поза збірками циклами "Листи в Україну" ("Четвер", №4) та "Індія" ("Сучасність", 1994, №5). Домінантою поетичної картини А. в усі періоди його творчості видається напружене шукання "духовної вертикалі буття", суттєво занижене тенденцією до примирення "вертикального з горизонтальним". Звідси - стале поєднання патетики з іронією, нахил до стилізаторства і заміна "ліричного героя" щоразу новою "маскою". 
З прозових творів А. найперше був опублікований цикл оповідань "Зліва, де серце" ("Прапор", 1989) - майже фактографія служби автора у війську, своєрідна "захалявна книжечка", що поставала під час чергувань у вартівні. 1991 р. з’являється друком параісторичне оповідання "Самійло з Немирова, прекрасний розбишака" ("Перевал", №1), що ніби заповідає характерні для подальшої прози А. риси: схильність до гри з текстом і з читачем, містифікаторство (зрештою, достатньо прозоре), колажність, еротизм, любов до маґічного і надзвичайного. Романи "Рекреації" (1992, перевидання - 1997 і 1998), "Московіада" (1993, перевидання - 1997 і 2000) та "Перверзія" (1996, перевидання - 1997, 1999, 2000, 2002) при бажанні можна розглядати як трилогію: героєм (антигероєм?) кожного з них є поет-богема, що опиняється в самому епіцентрі фатальних перетворень "фізики в метафізику" і навпаки. Усі романи являють собою доволі відчутну жанрово-стилістичну суміш (сповідь, "чорний реалізм", трилер, ґотика, сатира), час розвитку дії в них вельми обмежений і сконденсований: одна ніч у "Рекреаціях", один день у "Московіаді", п’ять днів і ночей у "Перверзії".
Есеїстика А. виникає внаслідок його частих подорожей до інших країн і поступово складається в майбутню "книгу спостережень" над нинішніми особливостями європейського культурно-історичного ландшафту. Перший варіант такої книги - "Дезорієнтація на місцевості" (1999).
Разом із польським письменником Анджеєм Стасюком видав книгу "Моя Європа: Два есеї про найдивнішу частину світу" (польське видання - 2000, українське - 2001, німецьке - 2003 р.) - текст, написаний до цієї книжки А., носить назву "Центрально-східна ревізія" і являє собою спробу гранично відвертого осмислення свого власного "часу і місця".
Твори А. перекладено і видано у Польщі, Німеччині, Канаді, Угорщині, Фінляндії, Росії, Сербії, США (окремими книжками), Швеції, Австрії, Болгарії, Хорватії, Білорусії, Литві, Словаччині (окремими публікаціями). 
Серед ряду літературних нагород - Премія ім. Гердера (Фонд Альфреда Тьопфера, Гамбурґ, Німеччина) за 2000 р.
інформація, фото з офіційного сайту: http://andruhovych.info/