Едуард Драч. Небо України.

Едуард Драч – доволі відомий поет, автор пісень. У певному сенсі – його можна назвати бардом. Але не  за звичним для пострадянського простору визначенням. Скоріше, його можна назвати сучасним продовжувачем кобзарської традиції, бардом суто українським. Принаймні, він виконує свої пісні у супроводі як гітари, так і, інколи, кобзи. Більше того, тексти його пісень теж мають ретроспективний характер. Едуард Драч, принаймні на цім альбомі, багато апелює до історії Київської Русі – але не в строгому історичному, а в поетичному ракурсі. Власне, на те він і поет. Точніше – бард. Тобто людина, здатна у свої твори закладати якісь сакральні речі, виносити з підсвідомості на поверхню якісь знаки, коди, ритми. А значить, і ми тут матимемо справу з правдою не історичною (а що це таке?), а суб’єктивною. З нею не сперечаються. Вона або відповідає внутрішній дійсності слухача – або ні. Маєте перевірити самотужки.