Тартак. Назбиралося на 2010. /digi-pack/.

Тартак ніколи не цурався альтернативних поглядів на власну творчість та експериментів – от і на презентації цієї платівки Сашко Положинський випробував себе у ролі діджея. Невипадково – зрештою, зміст альбому зазначено вже на самій обкладинці: "ремікси + рімейки + невидане". Іншими словами, тут Ви знайдете речі, які дотепер не входили до жодного альбому Тартака – а також знайомі вже, але переінакшені пісні. Оновлення відбулися не такі радикальні, щоб не можна було впізнати оригінали – але, з іншого боку, характер звучання виявився напрочуд розмаїтим. Позаяк же стилів тут намішано цілу купу, основна спільна риса для всіх треків – це не певний стиль, а висока енергетична цінність. Власне, як і завжди у Тартака. Втім, є і ще одна спільна риса. Тексти Сашка Положинського від самого початку говорили про нього, як про людину небайдужу – у відношенні до самих різних боків життя. І з часом, здається, інтелігентний хуліган став перетворюватись на філософа-воїна (втім, не категорично – процес ще триває). Так от, цікаво, що і цей процес дивним чином відбився у загальному звучанні платівки: попри всю різноплановість, всередині постійно вигулькує свого роду споглядальність, здатність дивитися відсторонено. Може, звичайно, це просто наслідок ремікс-формату, але – навряд...