Якось під ранок, після довгої ночі, сповненої різних звуків, я слухав виступ Kotra. Суцільний шквал нойзу з прожилками ритму, шалений натиск енергії звільнення, який змітав на своєму шляху мотлох неуважності, клапті вражень – він захоплював, занурював у переживання швидкості без обмежень, без питань, без коливань. То був справжній катарсис, незабутній досвід... Так от, у своїй новій роботі Kotra виглядає – іншим. Спочатку здається навіть, що – радикально іншим. Майже – радикально поміркованим. Проте... Коли вже пірнаєш в альбом глибше, виникає інший кут зору, і ось чому. Треки, переважно, мають настільки щільну, чітку структуру – а зміни, дії відбуваються, здавалося б, лише в її межах – що до певної миті ця структурованість здається ґратами для творчості. І все це начебто заважає діям, надає їм якогось формального присмаку. Але раптом ясно розумієш, що саме ця зовнішня формальність і може стати альтернативним шляхом до звільнення. Тобто, монотонне повторення структури формальних ходів призводить до того, що ти перестаєш на цю саму структуру зважати, помічати її – відтепер ти бачиш тут зовсім інші речі. Це, якщо хочете, можна порівняти із читанням мантр у буддистів: спочатку закріплюєш структуру, а потім виходиш за її межі. Отже, Kotra не покинув своїх пошуків – і знову намагається вставити слухача у ситуацію звільнення. Отже, назва альбому, "Reset", може трактуватися неоднозначно, і це добре. Отже, не випадково – і не марно – конверт цього альбому має білий колір. Зрештою, у білому світлі розчиняється все, крім свободи...
Антон Йожик Лейба