Tom Carter, Vanessa Arn, Могласс. Snake-tongued Swallow-tailed...

Подвоєна роздвоєність... зрештою, це може означати що завгодно – наприклад, чотиривимірну систему координат, або відкритий кут, відкритий настільки, що аж замикається у коло... У випадку з the Moglass це означає начебто складну у своїй простоті річ: здатність вміщати – але не утримувати. Уявіть людину, яка стоїть просто неба – скажімо, під дощем – піднімає руки до рівня плечей і розкриває долоні вверх. Цієї миті в її долонях вміщається і дощ, і небо, простір – видимий і невидимий. Вона одночасно приймає і – віддає. Цієї миті достатньо всього лише однієї краплі, аби вмістити – весь дощ. Такі-от відкриті долоні підтримують небо... Ну а стиснутий кулак – не утримує нічого, крім пустки... The Moglass створює вимір такий м’який і прозорий, що звуки з легкістю пронизують, прошивають його наскрізь – але залишається луна, сліди, відблиски, і вони тануть, розчиняються, постійно змінюються. Завдяки активному використанню живих інструментів цю музику називають пост-рок. А от завдяки тому, як саме і в яких сполученнях їх використовують – її називають амб’єнт та психо-фольк. Це жива, тепла матерія, і вона народжує довге, дотичне, споглядальне відчуття – затишку, росту, течії...