Як плине час… „Скрябіну” вже 15 років, а я пам’ятаю, як вперше побачив їх на „Таврійських іграх” – і здається, що було це зовсім недавно. Хоча, можливо, справа не в часі. Точніше – в тому, як час НЕ впливає на них. Бо, постійно вдосконалюючи якість власної музики, „Скрябін” завжди залишається відкритим для експерименту. А здатність до змін, як відомо, постійно зміщує точку відліку – і вплив часу нівелюється. Хіба може постаріти той, хто постійно народжується заново? Хоча деякі константи мають місце і тут – наприклад, глибина. Звісно, вона теж раз від разу міняється, але, здається, „Скрябін” ніколи не обмежується поверхнею почуттів, подій. Але, занурюючись у життєве море, розглядаючи людські прояви, наче екзотичних і не дуже створінь природи і уяви, він часто залишається дещо відстороненим. І в цьому – простір. Він не нав’язує свій спосіб сприйняття, слухач залишається вільним – і стає співучасником. „Скрябін” своєю музикою створює туманний вимір, у якому майже немає різких контурів, але бувають блискавки – і в такі моменти все стає чітким, безкомпромісним. Ця музика – як суміш гарячого серця і холодного розуму, і не скажеш, чого в ній більше. Бо вона змінюється. І тут доречним буде сказати, що всі 15 представлених тут треків, незалежно від давності їхнього створення, було для цього видання записано, зведено, аранжовано наново. Тому навіть на давно знайомі пісні можна глянути свіжим оком. Загалом же це видання складається з двох дисків. На першому – пісні, на другому – кліпи. І ті, і другі було відібрано, практично, самими слухачами – шляхом голосування. Отже, можна сказати, що це – наш вибір. Нехай так і буде.