І про любов також. Надтріснутим, знервованим і дещо стомленим вокалом. І час від часу я теж вважаю, що вірші варто записувати, як прозу, в рядок, а не стовпчиком. Так цікавіше відшукувати співзвучності та ритми. Але дивно – щастя з похмурим чолом. Насуплене таке, наче іграшку відібрали. Втім – поза. А поза позою? Пошук, мабуть. Ця музика викликає чимало асоціацій, і більшість з них, як на мене, приємні. Але дивакуваті, як і вона сама. Корова їсть траву, хтось їсть корову, а на орбіті оксамитовій кохаються три атоми, на блискавку очікують, щоби на землю впасти, ніколи не впадуть. Супутники. Таким чином, не зважаючи на назву, не надто сонячно, але – напружено, навіть вперто, бо трохи божевільно, каміння плаває, як післязавтра. Театр абсурду. Щастя. І про любов також.
Антон Йожик Лейба
, Москва, Росія