Rock-H. Співаночки про любов. /digi-pack/.

Здавалося б, з такою назвою від альбому варто чекати якщо й не рожевих сліз із рюшами – то, у всякім разі, якихось середньостатистичних балад. Але "Rock-H" – від самого початку вирізнялися на загальному тлі, і цього разу теж не підвели. Ні, для балад місце знайшлося – але зроблено їх переважно так, що хочеться добавки. А втім, є тут і рок-н-рольні номери, і енергійні "забійники". З одного боку, відчувається вплив західного арт-року 70-х років, з другого – щось від святкової барвистості українських ВІА 80-х, з третього – ненав’язлива, але явна укоріненість в суто українському мелосі (зрештою, матеріал зобов’язує). І не в тому справа, скільки драйву – не драйвом єдиним – просто місцями це дуже красиво, та й по всьому. А ще ж є здорова (само)іронія. Ну і дрібка магії, звичайно – без неї ніяк. Іншого пояснення, звідки в цій рок-музиці виринає таке сильне відчуття безмежного простору над головою – може, й нема. Або, може, і не треба.