Костянтин Іоненко. Noema. /digi-pack/.

Здається, на відміну від попереднього, другий альбом Костянтина Іоненка звучить менш... математично, скажімо так, і більш емоційно. Хоча все одно це не спалахи-вибухи, а – серпанки, натяки, півтони, півтіні.. Тут доволі примхливо переплітаються тепло і прохолода – варто трохи відійти убік, щоб опинитися всередині, в серці цієї музики, і щоб вона сама опинилася в серці. Пам’ятаєте, як пересувалася Аліса у Задзеркаллі? ..це музика уважних моментів, які раптом набувають позачасової глибини, це мерехтливі мелодії з тисячею відблисків – і не завжди розумієш, чи то мелодія тече, а чи то просто виграє лусочками у мінливому світлі, поки ти течеш повз неї, разом з нею, у ній. Зрештою, і сама назва альбому наче підказує, що предметний світ дещо відрізняється від світу в нашій уяві, чи не так? І тому один і той самий предмет, стан, подія – можуть мати безліч плинних відображень крізь наші думки й емоції. Альбом "Noema" – дуже ненав’язливо, тонко бавиться з контурами і штрихами, малюючи картини і настрої – але залишаючи вдосталь простору, щоб ти міг наповнити їх власним змістом. Це – повага, у певному сенсі, і саме з неї виростає – діалог.